Владислав Ключка: Як виживають комунальники Златополя біля фронту

Директор підприємства-монополіста:

Брак кадрів закривали переселенцями

Навесні 2022 року лютий ворог стояв в сорока кілометрах від містечка Златопіль Харківської області. У сусідні села вже прилітало навіть зі ствольної артилерії. Щоденні тривоги, ракетні удари. І попри все щодня на вулицях працювали співробітники місцевого КП «Жилсервіс», яке є серцем комунального господарства Златополя. Саме вони відповідають за управління житловими будинками, благоустрій на вулицях і дворах, озеленення, вивіз сміття тощо. Про проблеми і виклики воєнного часу, мотивацію працівників та плани на майбутнє нам розповів директор підприємства Владислав Ключка.  

Нас врятували хлопці з 93-ї бригади

– Владислав Володимирович, ви досвідчений комунальник, керуєте підприємством з 2018 року. Де ви зустріли перший день повномасштабного вторгнення?

– Звісно на робочому місці. Перші дня чотири було вкрай важко, чесно кажучи, не знали, як діяти, десь руки опускалися.  Але нічого, потім усе налагодилося. У принципі, у нас з війною небагато змінилося. Додалися деякі роботи, які ми раніше не робили.

– А які саме?

– На балансі КП «Жилсервіс» перебуває більше десятка протирадіаційних укриттів. До війни ними практично ніхто не займався. Вони розташовані у підвалах багатоповерхових будинків. Із початком вторгонення ми почали наводити там лад: проводити електрику, воду. На початку війни люди ними користувалися. Але через місяць-два перестали. Зараз туди майже ніхто не ходить.

– Незважаючи на прильоти?

– Так, люди звикли. Останні місяці трохи тихіше стало, але загалом були серйозні прильоти —  і «іскандери», і «шахеди». Найсерйозніший прильот ракети був роки зо два назад, вона впала поряд з багатоповерховими будинками. У нас була велика робота тоді, треба було терміново все закривати, багато квартир постраждало, більше тисячі вікон повибивало. Добре, що нам допомогли різні благодійні та громадські організації: привозили вікна, допомагали вставляти, відновлювати зруйноване.

– Скажіть, будь ласка, наскільки близько ворог підходив до Златополя?

– Балаклія від нас приблизно за 40 кілометрів. Пам’ятаєте балаклійський наступ? Так от наше місто було базовим у цьому наступі. У нас тоді стояло кілька бригад, було багато військових. Ми ще до наступу знали, що він буде, бо війська концентрувалися. Саме місто ворог ствольною артилерією не обстрілював, не діставав, але по навколишнім селам прилітало. І авіація літала над нами на самому початку вторгнення, коли вони ще відважувалися на це. Ворог сунув на нас, але не дійшов. Йому назустріч рушили хлопці з 93-ї бригади «Холодний яр» і у зустрічному бою приблизно між Златополем та Балаклеєю зупинили росіян та відкинули їх. Вони фактично врятували нас. Після того бою лінія фронту стабілізувалася, ну а вже потім був наш контрнаступ.

Техніка є, а працювати на ній нема кому

– Владиславе Романовичу, скажіть, будь ласка, які основні проблеми поставила перед підприємством війна?

– Можна сказати, було два періоди. Перший — на початку вторгнення. Одразу кілька хороших спеціалістів-чоловіків пішли добровольцями, багато жінок виїхали за кордон. Виникла кадрова проблема. Але знаєте, як-то кажуть, нещастя допомогло. До Златополю приїхало багато переселенців з Харківської та Донецької областей. За їх рахунок ми частково закрили кадровий голод, і, можна сказати, продовжуємо це робити. А друга проблема почалася вже у 2024 році, вона більше пов’язана з мобілізацією. Когось мобілізували, хтось сам пішов, хтось звільнився і поїхав ховатися. З’явилася проблема з чоловіками середнього віку. Стало більше пенсіонерів. А між тим наше підприємство виконує роботи, де потрібні молоді й здорові чоловіки. Наприклад, ми повністю ремонтуємо дороги в місті. У нас добре технічно оснащена дорожня бригада: є фрези, асфальтоукладальна техніка. Але в цій бригаді потрібно приблизно десять молодих і сильних працівників. І саме це зараз проблема.

– Тобто техніка є, а людей не вистачає?

– Так. Наприклад, у гаражі працює понад 20 людей на техніці, і приблизно 70 відсотків — це пенсіонери або люди передпенсійного віку. Хоча підприємство дає бронювання, молоді все одно не вистачає.

– Скажіть, якщо взяти штат вашого підприємства, на скільки відсотків він укомплектований?

– Зараз приблизно на 95%. Штатний розпис — 235 людей, фактично працює близько 220. Тобто вакансій небагато. Тим більше, нам збільшили квоту бронювання — зараз це 75%. Тому ситуація з кадрами трохи покращилася. Але висококваліфікованих, молодих і здорових спеціалістів все одно бракує.

– Представників яких спеціальностей найбільше не вистачає?

– Електриків, наприклад, вистачає. А от сантехніків бракує. Зараз основні вакансії — саме сантехніки. Некваліфікованих працівників благоустрою вистачає. Це ті, хто підмітає, вивозить сміття, щось садить чи виконує різні роботи. А от кваліфікованих слюсарів бракує. Наприклад, зараз нам терміново потрібні два оператори навантажувачів. Ми вже два місяці шукаємо. Люди приходять із правами, але потрібна висока кваліфікація — таких майже немає. Нам закупили нову техніку, а посадити на неї поки нікого.

– А яка ситуація з двірниками?

– Серед них велика плинність кадрів. Туди багато приходять, але зарплата досить низька, і люди не затримуються. До того ж у нас досить сувора дисципліна. Зловживати алкоголем категорично не можна. Я з цим борюся. Якщо людина з’являється на роботі напідпитку — одразу звільнення.

– Ви зачепили тему алкоголю. У багатьох містах середньостатистичний двірник у комунальному підприємстві — часто безхатченко або людина з алкогольною залежністю. Як у вас із цим?

– У нас таких практично немає. Можливо, це тому, що місто невелике і відносно молоде — йому приблизно 60 років. Зараз населення трохи постаріло — молодь частково виїхала. Серед двірників багато пенсіонерів і багато жінок. Жінкам у нашому місті складніше знайти роботу. Безхатченків або хронічних алкоголіків серед працівників немає. Є люди, які можуть іноді зловживати, але не більше.

– А чи є у вас якась мотивація для двірників, наприклад службове житло?

– Нам іноді виділяють службові квартири від міста, але їх дуже мало. Такої системної мотивації житлом немає. Ми намагаємося давати квартири цінним працівникам, зокрема переселенцям — кваліфікованим спеціалістам з Куп’янська, Донбасу. Але за останні п’ять років це буквально п’ять квартир.

– Що ж врешті решт мотивує людей?

– В основному люди працюють за зарплату. Місто компактне — населення приблизно 30 тисяч. Його можна пройти з одного краю до іншого менш ніж за годину. Наше підприємство знаходиться в центрі міста, тому людям зручно працювати — не треба нікуди їхати транспортом. Багато хто звик. Промислові підприємства винесені за місто. Тому багато людей передпенсійного віку працюють у нас — через зручність і близькість роботи. Багато хто звик. Наприклад, серед наших працівників є жінка, якій 80 років. От ми будемо на днях її з ювілеєм вітати. І працює досить добре.

– Владиславе Володимировичу, давайте перейдемо до управління будинками. Чи змінилася ситуація з оплатою тарифу?

– Якщо говорити про рівень оплати, то він нижчий, ніж був до вторгнення, але не радикально. До війни у нас було десь 85–86% оплати. А зараз за ці три місяці цього року, ось у мене статистика — 82%. Ви бачите, що набагато нижче. Є люди, які живуть за кордоном і платять за квартиру, до того ж, у нас багато переселенців, що арендують житло – вони, яке правило, нормально сплачують комуналку.

– У вас в управлінні більше 150 будинків. Я розумію, що тарифи там різні, але приблизно про які цифри йде мова?

Якщо говорити про п’ятиповерхові будинки, то приблизно дев’ять гривень за квадратний метр, а якщо про дев’ятиповерхові, трошки дорожче через лифти, десять-одинадцять гривень.

– Який маневр дають підприємству такі тарифи? Що ви можете дозволити собі, крім прибирання?

– У тарифі у нас передбачений поточний ремонт. І ми намагаємося робити максимум у міру коштів, у міру наявності проблем. Іноді по якимось будинкам, де ми не виконуємо повністю взяті на себе зобов’язання, робимо перерахунки або знижуємо оплату.

Більшість дерев, на жаль, аварійні, їм стільки ж віку, скільки й місту

– Які наразі найболючіші виклики стоять перед КП «Жилсервіс»?

– Зараз у нас велика проблема — це покрівлі. Була складна зима, великі перепади температур, тож десь половина покрівель має пошкодження. Дякуємо міські владі, що виділила мільйон гривень, і ми змогли закупити рубероїд та інші матеріали. Але ж і з кадрами проблема, як я вже казав. На такі роботи потрібна молодь, а в нас переважно пенсіонери.

– Златополь — невелике місто, але все одно дивує кількість ОСББ — всього одне. І приватних керуючих компаній, я так розумію, немає. Виходить, що ви монополіст на цьому ринку. Чому так?

– Напевно правильно сказав наш мер, це тому що ви гарно працюєте. Але може це й жарт. Не знаю, чого так. Може дійсно ми справляємося. Не можна сказати, що це специфіка регіону, адже недалеко від нас є трохи більша Лозова. Так у них десь біля  половини будинків -  ОСББ. Плюс там є приватні керуючі компанії. У них практично весь житловий фонд вийшов з комунальної сфери. У них були проблеми, вони вирішили піти цим шляхом. У нас, мабуть, у людей було менше проблем. Зараз у ОСББ та житлових кооперативах квартплата трохи нижча, ніж у нас. Їм простіше, адже ми є одним з найбільших платників податків у місті. А вони практично нічого не платять. Наймають по договорах, за готівкові гроші. Їм простіше.

– Владиславе Володимировичу, скажіть, будь ласка, наостанок: які плани у підприємства?

– Плани є, і вони пов’язані з благоустроєм міста: це створення нових та покращення існуючих зон відпочинку, паркових зон. Також є проблеми з озелененням. У нас так вийшло, що місту 60 років і практично всі дерева, всі насадження були зроблені тоді. І звісно дуже багато аварійних дерев. Ми навіть створили окрему бригаду з видалення дерев. А як видаляємо, то треба садити нові. Завершили переговори з питомниками. Будуть нам поставляти дерева. Міська рада, наче, виділяє гроші. Ще одна велика проблема — це полігон відходів. Він не має всіх дозвільних документів. Він у нас знаходиться на території сусідньої громаді, але земля виділена нам. Ми його обслуговуємо. І ота сусідня громада нам ставить палки в колеса, щоб оформити землю. Там багато проблем. Ми в цьому напрямку також рухаємося. Є ідеї будівництва переробного сміттєвого заводу, відкриття нового полігону, адже діючий – перевантажений, йому майже півстоліття років.