Ринок vs мобілізація: навіщо державі ручне керування енергетикою?

Вітчизняна енергетика входить у нову фазу трансформації. Якщо після запуску ринку електроенергії головною метою була лібералізація та мінімізація державного втручання, то тепер пріоритет зміщується до жорсткішого контролю і кризового управління. Саме це закладено в урядовому законопроєкті №13681, який Верховна Рада готує до розгляду.

Урядовці хочуть більше влади

Законопроєкт №13681 значно розширює повноваження Кабміну, Міненерго та Держенергонагляду у сфері управління енергосистемою: від контролю за графіками споживання до погодження ремонтів електростанцій та накопичення вугілля.

Фактично йдеться про повернення елементів централізованого управління, які були значно послаблені після запуску конкурентного ринку електроенергії. Кабмін має затверджувати порядок застосування граничних величин споживання електроенергії. Міненерго – погоджувати графіки ремонтів генерації, накопичення вугілля та навіть визначати пріоритетність технічних рішень операторів систем розподілу.

Держенергонагляд отримає додаткові контрольні функції: перевірку готовності енергетичних об’єктів до осінньо-зимового періоду, надзвичайних ситуацій, паводків та екстремальних температур. Нагляд поширюватиметься навіть на військові та оборонні об’єкти.

Окремий акцент зроблено на відповідальності учасників ринку. У пояснювальній записці Міненерго обґрунтовує жорсткість санкцій масштабом економічних втрат: щорічний недовідпуск електроенергії через порушення технічних правил становить 40-60 млн кВт/год. У грошовому еквіваленті це означає сотні мільйонів гривень втрат для економіки та держбюджету.

Таким чином, Міненерго прагне посилити свій вплив  на ринок електроенергії. Позиція профільного міністерства полягає в тому, що несе відповідальність за енергетичну безпеку, але не має достатніх важелів для швидкого реагування під час криз. На думку чиновників, така ситуація є небезпечною в умовах війни та регулярних атак на енергетичну інфраструктуру.

Ризики і штрафи: реакція в парламенті  

Загалом, законопроєкт №13681 отримав підтримку профільних структур. Однак під час парламентського аналізу стало зрозуміло: йдеться не лише про технічний, а й серйозний політичний підтекст. Під виглядом «уточнення правил» приховується масштабний перегляд ролі держави в енергосекторі.

У бюджетному комітеті ВРУ звернули увагу на жорсткіші санкції: максимальні штрафи можуть сягати 1 млн грн. Такі покарання передбачені за невиконання приписів, недопуск інспекторів, подання недостовірної інформації або порушення правил безпеки постачання електроенергії.

Доволі критичними виявилися висновки представників Головного юридичного управління ВРУ: на їхню думку, урядовий підхід створює низку ризиків для балансу між державним контролем і ринковими механізмами.

Одне з ключових зауважень стосується поняття «управління попитом», яке сформульовано вельми розмито. Формально йдеться про оптимізацію споживання електроенергії, однак парламентські експерти попереджають: за цією нормою може ховатися механізм постійних обмежень споживання та контрольованих відключень. І якщо під час воєнного стану такі інструменти сприймаються як вимушений крок, то після завершення кризового періоду їх використання може стати предметом серйозних дискусій.

Частина норм законопроєкту фактично дублює вже чинні рішення уряду. Наприклад, механізм визначення граничних величин споживання електроенергії вже працює на основі постанови Кабміну №600 (яка діє ще з травня 2024 року). Тобто ініціативу уряду не передбачає створення нової системи, а лише закріплює ті антикризові механізми, які держава вже використовує під час війни.

У висновку профільного комітету ВРУ зазначено, що законопроєкт не містить чітких меж того, які саме «норми, правила та порядки» отримає право затверджувати міністерство. Для ринку це означає потенційне зростання регуляторної невизначеності. Бізнес фактично не розуміє: наскільки глибоким може стати втручання держави у виробничі та комерційні процеси.

Окремо експерти звернули увагу на ризик конфлікту повноважень між Міненерго, Держенергонаглядом та іншими регуляторами. Частина функцій у сфері технічного контролю, погодження інвестиційних програм та оцінки технічних рішень може дублюватися. Це створює ризики нової хвилі бюрократизації енергетичного сектору.

Для операторів систем розподілу, генеруючих компаній і приватних інвесторів це означає збільшення адміністративного навантаження. А в умовах, коли енергетика одночасно потребує швидких рішень, масштабних інвестицій і модернізації інфраструктури, надмірна зарегульованість може стати не меншою проблемою, аніж дефіцит потужностей.

В Європі – конкуренція, в Україні – воєнний нагляд

Парадоксально, але факт: урядовий проєкт значно «відстає» від іншого стратегічного документу – ухваленого у квітні-2026 закону №12087-д, який імплементує європейські правила функціонування енергоринку.

Зазначений закон про євроінтеграцію передбачає «market coupling» – механізм об’єднання енергетичних ринків різних країн. Торгівля електроенергією між ними відбувається автоматично за єдиними правилами та спільним ціноутворенням із ЄС. Головна мета – мінімізація адміністративного втручання та посилення ринкових механізмів.

Натомість проєкт закону №13681 рухається у протилежному напрямку – посилення ручного управління в енергетичній сфері. Саме тут і виникає головна дилема: Україна хоче одночасно будувати конкурентний європейський ринок і формувати модель енергетичної мобілізації воєнного часу.

Для Євросоюзу ключовими залишаються вимоги – незалежність регулятора, прозоре ціноутворення та мінімізація політичного впливу на ринок. Надмірне посилення адміністративної вертикалі може викликати питання у європейських партнерів і потенційно ускладнити інтеграцію до внутрішнього енергоринку ЄС.

Не менш важливий фактор – інвестиційний клімат. Закон №12087-д сигналізує інвесторам про рух України до європейської моделі. Водночас урядовий проєкт №13681 посилює контроль, регуляторний тиск і штрафні механізми. Особливо чутливими це може зробити для сегментів ВДЕ (відновлювані джерела енергії), систем накопичення і розподілення енергії – саме тих напрямків, на яких будується енергоринок ЄС.

Тому ключове питання – не в посиленні ролі держави, а в межах її втручання в енергетичну сферу. Якщо нові повноваження уряду працюватимуть лише в умовах кризових ситуацій, матимуть прозорі правила і не підмінятимуть ринкові механізми, то Україна зможе поєднати енергетичну безпеку з євроінтеграцією.

Проте, якщо ручне управління стане постійною моделлю нашого уряду, то це призведе до гальмування інтеграції з ЄС та відштовхуватиме приватних інвесторів.

Наразі Україна шукає баланс між двома системами – європейським конкурентним ринком і воєнною моделлю енергетичної мобілізації. І саме від цього балансу залежатиме, якою буде наша енергетика після війни.

Валентин Ковальський, юрист, офіцер запасу