Мінімальні гарантії Міжгалузевої угоди №57 у тарифах

Щодо обов’язковості забезпечення норм та гарантій галузевих (міжгалузевих) угод

Федерація роботодавців ЖКГ України, яка є офіційною репрезентативною організацією роботодавців на галузевому рівні колективних переговорів (свідоцтво НСПП № 001-17-00-Г від 12 січня 2017р.) відповідно до повноважень надає роз’яснення щодо обов’язковості забезпечення норм та гарантій нормативної штатної чисельності та оплати праці визначених галузевими (міжгалузевими) угодами.

Галузеві угоди укладаються на основі чинного законодавства між репрезентативними на галузевому рівні стороною роботодавців та працівників з метою регулювання соціально-трудових відносин, – а саме галузевих норм оплати праці та норм праці (часу, чисельності, обслуговування тощо) ( ст. 1, 2 та 3 та 8 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст. 4 Закону України «Про соціальний діалог в Україні».)

Галузеві (міжгалузеві) угоди не є законодавчими (регуляторними) актами, не реєструються в Мінюсті, а відтак не поширюються на загальне коло підприємств, зокрема за видами їх діяльності, формою власності тощо (п. 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 та ст. 1 ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).

Наявність або відсутність серед підписантів галузевих угод міністерств або інших органів державної влади також не створює жодних обов’язків у загального кола підприємств, оскільки регулювання діяльності суб’єктів господарювання відповідно до принципів державної регуляторної політики може здійснюватися ними виключно на підставі регуляторних актів (наказів зареєстрованих в Мінюсті, - ст. 15 ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади»). Органи державної влади представляють в угодах виключно державні підприємства , які безпосередньо підпорядковані їм, зокрема з питань організації оплати праці, згідно відповідних постанов КМУ.   

Галузеві угоди поширюються на роботодавців (підприємства) виключно в випадках прямо визначених законодавством , а саме – ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди» - лише на суб’єктів, які перебувають в сфері дії сторін угод.

Сторонами галузевих (міжгалузевих) угод є - профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців, суб'єктами якої є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців (репрезентативність підтверджується свідоцтвом НСПП) , що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади (частина друга ст. 3 ЗУ «Про колективні договори і угоди» та ст. 4 ЗУ «Про соціальний діалог в Україні»).

Згідно ст. 1 та 19 Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності» суб’єктами сторони роботодавців є роботодавці (тобто підприємства, юридичні особи ) (Звертаємо увагу, що роботодавці не можуть перебувати в сфері дії профспілкової сторони (це прямо заборонено ст. 7 зазначеного Закону), оскільки її суб’єктами згідно ст. 1 та 20 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» є виключно наймані працівники (громадяни, фізичні особи), а не роботодавці (підприємства) .

При цьому, якщо роботодавець є суб’єктом сторони роботодавців галузевої угоди, її гарантії поширюються на всіх працівників підприємства (в т.ч. керівника підприємства) незалежно від наявності на підприємстві первинної профспілкової організації (частина перша ст. 9  Закону України «Про колективні договори і угоди»).

Законодавче поширення обов’язків за колективними угодами, стороною в яких є репрезентативна організація роботодавців (є підписантом або приєдналась до зобов’язань угоди в порядку передбаченому законодавством) на її членські організації прямо закріплено п.5 частини другої ст. 13 Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності».

Крім того, слід враховувати вимоги частини третьої ст. 203, ст. 237, 244, 627 Цивільного кодексу України, що укладення будь-яких угод (договорів), через представництво, є добровільним та потребує письмового оформлення (договір на представництво, доручення).  

Добровільність укладення роботодавцями (підприємствами) колективних угод на всіх рівнях соціального діалогу, а також незалежність роботодавців від інших сторін закріплені також основними принципами соціального діалогу, що визначені ст. 3 ЗУ «Про соціальний діалог в Україні».

Тобто, якщо роботодавець входить до складу сторони роботодавців (є членом відповідного галузевого об’єднання організацій роботодавців) та надав їй письмове доручення на укладення певної угоди в його інтересах – така угода поширюється на нього (її гарантії є обов’язковими для забезпечення в колективному договорі) в силу ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди» та ст. 15 ЗУ «Про оплату праці».

В такому випадку галузеві гарантії оплати праці захищені чинним законодавством і їх недотримання при організації та при оплаті праці на підприємстві може тягнути за собою відповідальність керівників підприємств, а саме:

Матеріальна відповідальність. Згідно з пунктом 9 статті 134 КЗпП керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством, несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди.

Фінансова відповідальність. Згідно зі статтею 265 КЗпП юридичні та фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплату їх не в повному обсязі — несуть відповідальність у вигляді накладення штрафу у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення. А за виплату заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків відповідно до цієї ж статті юридичні та фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді накладення штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Причому сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.

Адміністративна відповідальність. Згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) у разі порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплати їх не в повному обсязі — на винну посадову особу накладається штраф від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальна відповідальність. Згідно зі статтею 175 Кримінального кодексу України (далі — ККУ) безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Згідно ст. 14 Закону України «Про оплату праці» норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

Роботодавці, які є підписантами галузевих (міжгалузевих) угод в сфері ЖКГ мають відповідне документальне підтвердження належності до сторони роботодавців на галузевому рівні колективних переговорів та надання повноважень на укладення певної галузевої угоди; відомості про склад галузевої сторони роботодавців включені до реєстрів галузевих (міжгалузевих) угод, ведення та оприлюднення яких здійснюється Федерацією відповідно до її повноважень на її офіційному сайті fru-gkh.com.ua (роз’яснення з цього питання неодноразово надавались Мінсоцполітики України – лист № 545/0/2-18/24 від 11.01.2018р.).

Роботодавці (підприємства), які не підписали жодну з галузевих (міжгалузевих) угод не мають законодавчих зобов’язань дотримання їх норм, які носять для них виключно рекомендаційний характер, не підпадають під державний контроль за їх дотриманням та під контроль з боку сторін угоди відповідно до п. 15 ЗУ «Про колективні договори і угоди», а відтак можуть допускати вибірковість або вільне тлумачення порядків застосування норм тощо.

Всі роботодавці, які є підписантами галузевих (міжгалузевих) угод в сфері ЖКГ отримують розрахунки галузевих гарантій залежно від індивідуальних умов їх виробничих процесів (штатна чисельність та оплата праці), що підтверджуються Федерацією відповідно до її повноважень з контролю, координації та забезпечення виконання роботодавцями їх зобов’язань за угодами, визначених ст. 5, 19 Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності».

Згідно вимог порядків формування тарифів на комунальні послуги (п.15 постанови КМУ №869 від 01.06.2011р. та п.6 постанови КМУ №1010 від 26.07.2006р., далі - Порядки) всі витрати, які враховуються в тарифах (в т.ч. трудовитрати), мають бути економічно обґрунтованими на підставі державних та галузевих норм витрат.

Згідно п. 21 та 6 відповідних Порядків витрати на оплату праці мають бути враховані в комунальних тарифах відповідно до ЗУ «Про оплату праці» із забезпеченням мінімальної заробітної плати та інших гарантій з оплати праці, передбачених законодавством (тобто державних гарантій визначених положеннями КЗпПУ, а також гарантій колективних угод згідно ст. 15 ЗУ «Про оплату праці» та ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»), з урахуванням положень генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод, якщо ліцензіат перебуває у сфері дії сторін таких угод , та колективного договору.

Зважаючи на наведене, органи влади, які здійснюють встановлення тарифів на комунальні послуги, зобов’язані діяти виключно у спосіб прямо визначений законодавством , та забезпечити відповідність тарифів економічно обґрунтованому рівню витрат, а саме – державним нормам (мінімальна заробітна плата) або нормам галузевої угоди, якщо роботодавець перебуває в сфері дії її сторін.

Галузеві норми з організації та оплати праці встановлюються виключно галузевими (міжгалузевими) угодами (ст. 8 ЗУ «Про колективні договори і угоди»).

Наразі зареєстровані та є діючими 3 (три) різні галузеві (міжгалузеві) угоди в сфері ЖКГ. Всі угоди встановлюють принципово різні розміри нормативів. Крім того, підприємства можуть бути суб’єктами інших галузевих угод (промислові підприємства для яких надання комунальних послуг є побічним видом діяльності).

Колективний договір підприємства укладається безпосередньо на підприємстві та може включати будь-які гарантії оплати праці вищі за державні та галузеві норми, проте Порядки не передбачають можливості їх включення до тарифів (економічне обґрунтування тільки на підставі державних та галузевих нормативів витрат ресурсів).

Понад зазначене, ще раз акцентуємо увагу, що врахування в регульованих тарифах норм та гарантій галузевих угод, які не поширюються на роботодавця згідно положень чинного законодавства, а також незабезпечення в повному обсязі гарантій галузевих угод підписантом яких є роботодавець, -  прямо свідчить про економічну необґрунтованість тарифів та є правопорушенням, що передбачає відповідальність посадових осіб органів влади та керівництва підприємств (з державними науковими висновками з цього питання можна ознайомитись на нашому сайті fru-gkh.com).

Голова Об’єднання – Олег Адамов